— Важко говорити про роль, якби це була якась особлива діяльність Церкви. Благочинність — це бажання робити добро, що є складовою частиною християнського життя, бо першим говоримо, що маємо любити Бога, маємо любити ближнього. Ця любов мусить, згідно з нашою людською природою, проявлятися в якийсь видимий спосіб. В такий спосіб, в якому люди можуть відчути спільноту. Благочинність — це немов би платонічне бажання робити добро. Благочинність мусить проявлятися так, щоб інша людина, яку ми хочемо чимось обдарувати, відчула це. Так само остаточно це є на підставі того, як Господь Бог з нами поводиться, даючи нам дуже видимі, такі ясні і виразні докази своєї любові, обдаровуючи нас життям, природою і іншими дарами. Дари, які ми можемо спостерігати; дари, якими можемо захоплюватися і за які нам легше збудити вдячність Йому і бажати виявити цю вдячність. Це саме робить і християнин як живий член Церкви — чинить якесь добро для свого ближнього. Яке б воно не було, в якій би формі воно не було, воно встановлює певний зв'язок і є виразом внутрішнього наставлення.

     Дуже часто говориться про благочинність у Церкві як про материнське обличчя Церкви. Таке, можливо, поняття як інтелектуальне розуміння правд віри — це одна частина нашого християнського життя. І ці правди віри набирають такого особливого, материнського характеру, який проявляє Церкву як добру матір, яка через своїх дітей один одному допомагає.

— Найбільш характерним є те, що ми любимо ближніх, тому що Бог любить нас. Мені здається, тут є мотивація, прямо Богом об'явлена. Ми робимо добро не тільки на підставі такої чистої філантропії, але робимо це як наслідування Божої доброти, а в другий спосіб — як прославу Бога. Це значить, що через благочинність ми зв'язуємося з Богом. Бо є багато людей, що роблять добро з чисто людських спонук і це є також гарна річ. Але християнин тим більше має причину до цього, бо він розуміє що Бог його любить. Бог є тим його добродієм і він хоче в якийсь спосіб виявити свою вдячність, любов і свій подив для Бога, наслідуючи Його.

— Так. Тому що Святий Миколай в християнській традиції є, можна сказати, уосібленням благочинності. То значить із того, що він, власне як християнин, а тим більше християнський єпископ, старався людям допомагати в дуже різних обставинах. Таким дуже характерним в його життєписі є, що він цілком безкорисно і навіть потаємно намагався робити добро. Його постать — це живий образ благочинності. Люди свідомі цього, що він уособлює цю рису християнського життя, зверталися до нього ще за життя. І пізніше він став символом благочинності в християнській уяві. Оживити, відродити свідомість про нього як такого живучого і діючого християнина, мені здається, є дуже важливо, бо це ж постать з однієї сторони історична, а з другої — яка має вже досить сильну традицію у християнській свідомості. Воно зверне увагу як старших, так і молодших на цю рису християнського життя. В нашому народі є таке повір'я, таке переконання, що якби Господь Бог на якийсь час мав віддалитися з неба, то Він залишив би на своєму місці нікого іншого, як власне Святого Миколу, як уосіблення найважливішої прикмети Божої — доброти.

— Вона має значення подвійне. Має значення, безумовно, як дати відчути, головне дітям — молодшим членам нашої спільноти, свідомість за те, що про них хтось дбає, що хтось хоче їм добра, можна сказати, зацікавлення її особою. Для дитини це дуже важлива річ, коли вона відчуває, що хтось її любить, не тільки її батьки. А особливо, якщо вона знаходиться у трудній ситуації. Дитина мусить відчути це тепло і любов.

     А з другої сторони, це духовне зрозуміння, усвідомлення того, що наше християнство є не тільки інтелектуальним віруванням, але що воно мусить проявлятися в нашій діяльності, у тому числі благочинній діяльності, де ми ідемо поза межі приписаного, зобов'язаного, де ми даємо нашому християнському серцю вільну волю, щоб воно проявляло свою любов до ближніх у різні способи. Думаю, що така акція, коли вона добре поставлена під духовним і організаційним погля дом, повинна бути дуже корисною. І не тільки на один чи два дні, але корисною взагалі у формуванні свідомості молодих людей.

— Я ніколи не міг зрозуміти, як Святий Миколай знав, що я хотів. Ми писали листи, пхали їх за вікно. Ми так слухались, старались не заснути, але все засинали остаточно, сестра і я. А вже вранці під подушкою ми знаходили ті речі, які ми собі бажали. Я пам'ятаю, як для себе я дивувався, як то Святий Миколай зміг ці усі листи прочитати.